Адвокатское Агентство, адвокат Харьков, юрист Харьков

Новости

Проект ЗАКОНУ УКРАЇНИ Про амністію з нагоди 30-ї річниці Незалежності України

Амнистия

У зв’язку із тридцятою річницею проголошення незалежності України, керуючись принципом гуманізму, відповідно до статті 92 Конституції України, положеньКримінального кодексу України і Закону України «Про застосування амністії в Україні»Верховна Рада України постановляє:

Стаття 1. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні кримінального проступку або умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні провадження стосовно яких за кримінальними проступками або зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України):

а) які на момент вчинення злочину були неповнолітніми;

б) жінок, вагітних на день набрання чинності цим Законом;

в) не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей з інвалідністю та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних особами з інвалідністю;

г) яких на день набрання чинності цим Законом в установленому порядку визнано особами з інвалідністю першої, другої чи третьої групи, а також хворими на активну форму туберкульозу (диспансерні категорії 1 — 4), онкологічні захворювання (III, IV стадії за міжнародною класифікацією TNM), синдром набутого імунодефіциту людини (III, IV клінічні стадії за класифікацією Всесвітньої організації охорони здоров’я) та інші тяжкі хвороби, що перешкоджають відбуванню покарання та підпадають під визначення Переліку захворювань, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого у додатку 12 до Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров’я України від 15 серпня 2014 року N 1348/5/572;

ґ) які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленогостаттею 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»;

д) ветеранів війни (учасники бойових дій, особи з інвалідність внаслідок війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»);

е) учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції та потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи — осіб, які підпадають під дію Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та аналогічних законів інших держав — колишніх республік Союзу Радянських Соціалістичних Республік;

є) які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70-річного віку або визнані особами з інвалідністю першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей.

Стаття 2. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статті 1 цього Закону, засуджених за злочини, що не є тяжкими та особливо тяжкими та не поєднані з насильством, небезпечним для життя і здоров’я, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше однієї чверті призначеного строку основного покарання (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України).

Стаття 3. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, зазначених у статті 1 цього Закону, засуджених за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України).

Стаття 4. Звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, засуджених за злочини, вчинені з необережності, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання, крім тих, які підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1 — 4 цього Закону.

Стаття 5. Звільнити від відбування покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (крім осіб, зазначених у частині четвертій статті 86 Кримінального кодексу України):

а) засуджених за кримінальні проступки або злочини невеликої та середньої тяжкості;

б) засуджених вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбули не менше половини призначеного строку основного покарання.

Стаття 6. Скоротити наполовину невідбуту частину покарання засудженим, які відбувають покарання у виді обмеження волі, та інші покарання, не пов’язані з позбавленням волі, за кримінальні проступки або злочини, що не є особливо тяжкими, які не підлягають звільненню від відбування покарання на підставі статей 1 — 6 цього Закону.

Стаття 7. Звільнити з місць обмеження волі засуджених, невідбута частина покарання у яких на день набрання чинності цим Законом становить менше одного року.

Стаття 8. Амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», а також до осіб:

а) які після ухвалення вироку, але до повного відбуття покарання, знову вчинили умисний злочин;

б) які раніше звільнялися з місць позбавлення волі умовно-достроково і знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин;

в) які звільнені судом від відбування покарання з випробуванням і до закінчення визначеного судом іспитового строку знову вчинили умисний тяжкий або особливо тяжкий злочин;

г) які мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей з інвалідністю та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних особами з інвалідністю, і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей;

ґ) які мають одного чи обох батьків віком понад 70 років або визнаних особами з інвалідністю першої групи і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих батьків;

д) яких засуджено за злочини проти основ національної безпеки України (статті 109 — 1141 Кримінального кодексу України 2001 р. (далі — КК України 2001 р.); статті 56 — 60, 62і 63 Кримінального кодексу України 1960 р. (далі — КК України 1960 р.); умисне вбивство (стаття 115 КК України 2001 р.; статті 93 і 94 КК України 1960 р.); доведення до самогубства, вчинене щодо неповнолітнього (частина третя статті 120 КК України 2001 р.); умисне тяжке тілесне ушкодження при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 121 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 101 КК України 1960 р.); катування (стаття 127 КК України 2001 р.); незаконне проведення дослідів над людиною (стаття 142 КК України 2001 р.); порушення встановленого законом порядку трансплантації анатомічних матеріалів людини при обтяжуючих обставинах (частини четверта і п’ята статті 143 КК України 2001 р.); насильницьке донорство (стаття 144 КК України 2001 р.); незаконне позбавлення волі або викрадення людини при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 146 КК України 2001 р.; частина друга статті 123 КК України 1960 р.); насильницьке зникнення (стаття 1461 КК України 2001 р.); захоплення заручників (стаття 147 КК України 2001 р.; стаття 1231 КК України 1960 р.); торгівлю людьми (стаття 149 КК України 2001 р.; стаття 1241 КК України 1960 р.); примушування до шлюбу (стаття 1512 КК України 2001 р.); злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи (статті 152 — 156 КК України 2001 р.; статті 117 — 122 КК України 1960 р.); крадіжку, вчинену в особливо великих розмірах або організованою групою (частина п’ята статті 185 КК України 2001 р.; частина четверта статті 81 КК України 1960 р.); грабіж при обтяжуючих обставинах (частини третя, четверта і п’ята статті 186 КК України 2001 р.; частини третя і четверта статей 82 і 141 КК України 1960 р.); розбій (стаття 187 КК України 2001 р.; статті 86, 861 і 142 КК України 1960 р.); вимагання при обтяжуючих обставинах (частини друга, третя і четверта статті 189 КК України 2001 р.; частини друга і третя статей 862 і 144 КК України 1960 р.); шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою (частина четверта статті 190 КК України 2001 р.; частина третя статей 83 і 143 КК України 1960 р.); привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (частини друга, третя, четверта і п’ята статті 191 КК України 2001 р.; стаття 861 КК України 1960 р.); виготовлення, зберігання, придбання, перевезення, пересилання, ввезення в Україну з метою використання при продажу товарів, збуту або збут підроблених грошей, державних цінних паперів, білетів державної лотереї, марок акцизного податку чи голографічних захисних елементів (стаття 199 КК України 2001 р.;стаття 79 КК України 1960 р.); контрабанду (стаття 201 КК України 2001 р.; стаття 70 КК України 1960 р.); переміщення через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю лісоматеріалів або пиломатеріалів цінних та рідкісних порід дерев, лісоматеріалів необроблених, а також інших лісоматеріалів, заборонених до вивозу за межі митної території України (стаття 2011 КК України 2001 р.); незаконне виготовлення, а так само незаконний збут підакцизних товарів при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 204 КК України 2001 р.); легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, вчинену організованою групою або в особливо великому розмірі (частина третя статті 209 КК України 2001 р.); нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням (стаття 210 КК України 2001 р.); ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 212 КК України 2001 р.; частина третястатті 1482 КК України 1960 р.); ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 2121 КК України 2001 р.); незаконне видобування, збут, придбання, передача, пересилання, перевезення, переробка бурштину при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 2401 КК України 2001 р.); створення, керівництво злочинною спільнотою або злочинною організацією, а також участь у ній (стаття 255 КК України 2001 р.); встановлення або поширення злочинного впливу (стаття 2551 КК України 2001 р.); організація, сприяння у проведенні або участь у злочинному зібранні (сходці) (стаття 2552 КК України 2001 р.); звернення за застосуванням злочинного впливу (стаття 2553 КК України 2001 р.); бандитизм (стаття 257 КК України 2001 р.;стаття 69 КК України 1960 р.); терористичний акт (стаття 258 КК України 2001 р.); втягнення у вчинення терористичного акту (стаття 2581 КК України 2001 р.); створення терористичної групи чи терористичної організації (стаття 2583 КК України 2001 р.); сприяння вчиненню терористичного акту (стаття 2584 КК України 2001 р.); фінансування тероризму (стаття 2585 КК України 2001 р.); викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем (стаття 262 КК України 2001 р.; стаття 223 КК України 1960 р.); угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 278 КК України 2001 р.; стаття 2172 КК України 1960 р.); порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів (частина друга статті 286 КК України 2001 р.; частина друга статті 215 КК України 1960 р.); пошкодження об’єктів магістральних або промислових нафто-, газо-, конденсатопроводів та нафтопродуктопроводів (стаття 292 КК України 2001 р.); контрабанду наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів (стаття 305 КК України 2001 р.; стаття 701 КК України 1960 р.); використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів (стаття 306 КК України 2001 р.; стаття 229 КК України 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 307 КК України 2001 р.; стаття 2291 КК України 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем (частини друга і третя статті 308 КК України 2001 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 309 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 2296 КК України 1960 р.); посів або вирощування снотворного маку чи конопель при обтяжуючих обставинах (частина друга статті 310 КК України 2001 р.; частина друга статті 2293 КК України 1960 р.); незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання прекурсорів при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 311 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 22920 КК України 1960 р.); викрадення, привласнення, вимагання прекурсорів або заволодіння ними шляхом зловживання службовим становищем (частини друга і третя статті 312 КК України 2001 р.); заволодіння обладнанням, призначеним для виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (частини друга і третя статті 313 КК України 2001 р.); незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 314 КК України 2001 р.; стаття 22915 КК України 1960 р.); схиляння до вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 315 КК України 2001 р.; стаття 2295 КК України 1960 р.); незаконне публічне вживання наркотичних засобів (стаття 316 КК України 2001 р.; стаття 22916 КК України 1960 р.); організацію або утримання місць для незаконного вживання, виробництва чи виготовлення наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів (стаття 317 КК України 2001 р.; стаття 2294 КК України 1960 р.); незаконне виготовлення, підроблення, використання чи збут підроблених документів на отримання наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів (стаття 318 КК України 2001 р.; стаття 22913 КК України 1960 р.); незаконну видачу рецепта на право придбання наркотичних засобів або психотропних речовин (стаття 319 КК України 2001 р.; стаття 22914 КК України 1960 р.); заволодіння наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами чи прекурсорами шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем (частина друга статті 320 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 345 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо журналіста при обтяжуючих обставинах (частини третя і четверта статті 3451 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо державного чи громадського діяча (стаття 346 КК України 2001 р.); посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (стаття 348 КК України 2001 р.; стаття 1901 КК України 1960 р.); посягання на життя журналіста (стаття 3481 КК України 2001 р.); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (стаття 349 КК України 2001 р.); підкуп працівника підприємства, установи чи організації (стаття 354 КК України 2001 р.); викрадення, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, заволодіння ними або їх пошкодження шляхом зловживання службовим становищем (стаття 357 КК України 2001 р.); зловживання владою або службовим становищем (стаття 364 КК України 2001 р.; стаття 165 КК України 1960 р.); зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 3641 КК України 2001 р.); перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу при обтяжуючих обставинах (частини друга і третя статті 365 КК України 2001 р.; частини друга і третя статті 166 КК України 1960 р.); зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (стаття 3652 КК України 2001 р.); прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368 КК України 2001 р.; стаття 168 КК України 1960 р.); підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (стаття 3683 КК України 2001 р.); підкуп особи, яка надає публічні послуги (стаття 3684 КК України 2001 р.); незаконне збагачення (стаття 3685 КК України 2001 р.); пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди службовій особі (стаття 369 КК України 2001 р.); зловживання впливом (стаття 3692 КК України 2001 р.); погрозу або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного (стаття 377 КК України 2001 р.; стаття 1894КК України 1960 р.); посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя (стаття 379 КК України 2001 р.; стаття 1901 КК України 1960 р.); дії, що дезорганізують роботу установ виконання покарань (стаття 392 КК України 2001 р.; стаття 691 КК України 1960 р.); втечу з місця позбавлення волі або з-під варти (стаття 393 КК України 2001 р.; стаття 183 КК України 1960 р.); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи при обтяжуючих обставинах (частина третя статті 398 КК України 2001 р.); посягання на життя захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги (стаття 400 КК України 2001 р.); злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини), передбачені частинами другою,третьою, четвертою і п’ятою статті 404 КК України 2001 р. (пунктами «б» і «в» статті 234 КК України 1960 р.), частинами другою, третьою і четвертою статті 405 КК України 2001 р. (статтею 236 КК України 1960 р.), частиною третьою статті 406 КК України 2001 р.(пунктом «в» статті 238 КК України 1960 р.), частинами другою, третьою і четвертою статті 408 КК України 2001 р. (пунктами «в» і «г» статті 241 КК України 1960 р.), статтею 410 КК України 2001 р., частинами другою, третьою і четвертою статті 411 КК України 2001 р., частинами другою і третьою статті 420 КК України 2001 р. (пунктом «г» статті 251 КК України 1960 р.), частиною третьою статті 422 КК України 2001 р., частинами другою, третьою і четвертою статті 426 КК України 2001 р. (пунктами «б» і «в» статті 2543 КК України 1960 р.), частинами другою, третьою, четвертою і п’ятою статті 4261 КК України 2001 р., статтею 433 КК України 2001 р. (статтею 261 КК України 1960 р.), а також за злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачені статтями 437, 438, 439, 440, 441, 442 і 443 КК України 2001 р. (статтею 59 КК України 1960 р.; стаття 228 КК України 1960 р.), статтями 446 і 447 КК України 2001 р.(статтею 631 КК України 1960 р.).

Стаття 9. Виконання цього Закону покладається на суди.

Питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою особи, яка підтримує публічне обвинувачення в суді чи здійснює нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого (підсудного) чи засудженого, їхніх захисників чи законних представників.

Застосування цього Закону здійснюється щодо:

а) осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, та осіб, яких засуджено до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, крім покарання у виді штрафу, — за поданням органу виконання покарань, який здійснює контроль за поведінкою засудженого, або за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;

б) осіб, яких засуджено до покарання у виді штрафу, якщо на день набрання чинності цим Законом це покарання не виконано, — за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника;

в) засуджених, які перебувають в установах виконання покарань, — за поданням начальника установи, погодженим з відповідною спостережною комісією або службою у справах дітей, або за клопотанням самого засудженого, його захисника чи законного представника, а щодо військовослужбовців, які тримаються в дисциплінарному батальйоні, — за поданням командування дисциплінарного батальйону, військової частини, начальника гарнізону, органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або за клопотанням самого військовослужбовця, його захисника чи законного представника. До подання додаються довідка про заохочення і стягнення, особова справа засудженого та інші документи, необхідні для вирішення питання про застосування амністії;

г) осіб, стосовно яких судом ухвалені вироки, що не набрали законної сили, — за клопотанням самої особи, її захисника чи законного представника.

У разі якщо до особи може бути застосовано декілька підстав, передбачених цим Законом, застосовується підстава, яка найбільшим чином поліпшує становище особи.

Питання про застосування амністії щодо осіб, яких засуджено судами іноземних держав і які відбувають покарання на території України, вирішують відповідні суди України з дотриманням вимог міжнародних договорів України.

Під час розгляду судами справ про застосування амністії участь прокурора в судовому засіданні є обов’язковою.

Якщо розглядається справа про застосування амністії щодо неповнолітньої особи, в судовому засіданні у передбачених законом випадках бере участь її законний представник.

У судовому засіданні може брати участь захисник.

Застосування амністії не допускається, якщо обвинувачений (підсудний) або засуджений заперечує проти цього.

Особа, щодо якої вирішується питання про застосування амністії, дає свою згоду суду в усній чи письмовій формі з обов’язковим зазначенням цього в журналі судового засідання.

Стаття 10. Рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом щодо кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи та відомостей про поведінку засудженого за час відбування покарання.

Така особа викликається в судове засідання і може давати пояснення. Неявка цієї особи не зупиняє розгляду справи.

У разі відсутності необхідних відомостей про особу, до якої застосовується амністія, розгляд питання про застосування амністії відкладається до їх одержання.

Судам, а також органам та установам, на які покладено підготовку матеріалів для вирішення питань, пов’язаних із застосуванням цього Закону, надається право вимагати від відповідних установ необхідні відомості. Такі вимоги повинні бути виконані негайно.

Стаття 11. Особам, яким скорочується невідбута частина покарання, визначення нового строку покарання обчислюється з дня набрання чинності цим Законом.

Про нове обчислення строку покарання і дату закінчення відбування покарання засуджені повинні бути офіційно поінформовані протягом одного місяця з дня опублікування цього Закону.

Стаття 12. Дія цього Закону поширюється на осіб, які вчинили злочини до дня набрання ним чинності включно, і не поширюється на осіб, які вчинили триваючі або продовжувані злочини, якщо вони закінчені, припинені або перервані після набрання чинності цим Законом.

Особи, засуджені за вчинення злочину, які відповідно до цього Закону підлягають звільненню від відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не пізніше ніж протягом трьох місяців з дня опублікування цього Закону.

Стаття 13. До осіб, яким строк покарання було скорочено в порядку амністії або які були частково звільнені від відбування основного покарання в порядку помилування, амністія застосовується виходячи із строку покарання, встановленого згідно з відповідними актами.

Стаття 14. Особи, на яких поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

Особам, засудженим до покарання (основного чи додаткового) у виді штрафу, сума штрафу, сплаченого ними до прийняття судом рішення про звільнення від відбування покарання у зв’язку з амністією, не повертається.

Стаття 15. З метою забезпечення своєчасного надання необхідної медичної допомоги особам, звільненим з місць позбавлення волі, які хворіють на активну форму туберкульозу, онкологічні захворювання, синдром набутого імунодефіциту людини або COVID-19 кримінально-виконавчі установи негайно повідомляють відповідним органам місцевого самоврядування та органам охорони здоров’я про звільнення зазначених осіб.

Стаття 16. Кабінету Міністрів України, обласним, Київській міській, районним, районним у місті Києві державним адміністраціям, виконавчим органам сільських, селищних, міських, районних у містах рад забезпечити:

а) організацію своєчасного обліку звільнених відповідно до цього Закону осіб, здійснення стосовно них заходів соціального патронажу відповідно до Закону України «Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк», контроль за поведінкою цих осіб;

б) передачу звільнених згідно з цим Законом неповнолітніх під нагляд батьків, влаштування у разі необхідності неповнолітніх, позбавлених батьківського піклування, до інтернатних закладів, у прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу або встановлення над ними піклування;

в) направлення звільнених відповідно до цього Закону осіб з інвалідністю та непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів, що могли б узяти їх на своє утримання, до спеціальних будинків-інтернатів.

Стаття 17. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, і підлягає виконанню протягом трьох місяців.

Щотижневий огляд рішень, ухвалених Верховним Судом (за період з 21 по 25 вересня 2020 року)

23 вересня 2020 року Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду розглянув справу про виключення відомостей про померлу особу як батька з актового запису про народження дитини.

Позивач зазначив, що його син не проживав з дружиною з 2015 року. Жінка створила нову сім’ю, в якій у неї з іншим чоловіком 2017 року народилася дитина. Однак батьком цієї дитини записано сина позивача. Ще до народження дитини син позивача помер, тож позивач просив виключити його сина з актового запису про народження дитини як її батька.

КЦС ВС залишив рішення попередніх судів про відмову в задоволенні позову без змін та роз’яснив застосування норм ст. 137 СК України «Оспорювання батьківства після смерті особи, яка записана батьком дитини».

(Постанова КЦС ВС від 23 вересня 2020 року у справі № 202/4051/18)

24 вересня Касаційний господарський суд у складі ВС розглянув справу за позовом АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до ПрАТ «Миколаївська теплоелектроцентраль» про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу в загальній сумі 29 721 149,10 грн у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору в частині оплати вартості отриманого товару.

Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу АТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та скасував судові акти попередніх інстанцій у частині відмови в стягненні 35 888,95 грн інфляційних втрат, ухваливши у скасованій частині нове рішення про задоволення позову.

(Постанова КГС ВС від 24 вересня 2020 року у справі № 915/2095/19)

24 вересня КГС ВС також розглянув справу, в якій Тернопільське державне науково-технічне підприємство «Промінь» (яке входить до Державного концерну «Укроборонпром») просило визнати недійсним розпорядження голови Тернопільської облдержадміністрації про припинення права цього підприємства на постійне користування земельною ділянкою державної власності.

КГС ВС погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій, якими позов задоволено та скасовано незаконне розпорядження місцевого органу виконавчої влади щодо припинення права державного підприємства користуватися земельною ділянкою площею 5,75 га у м. Тернополі.

Внаслідок ухвалення зазначених судових рішень було відновлено право Тернопільського державного науково-технічного підприємства «Промінь» на користування спірною земельною ділянкою, яка належить до земель оборони.

(Постанова КГС ВС від 24 вересня 2020 року у справі № 921/388/19)

 

Верховний Суд

Оформлено кредит без Вашої згоди

Якщо ви отримали дзвінок від банку чи колекторів про необхідність повернути кредит, про який ви нічого не чули, ми пропонуємо декілька порад, як діяти.

1.Перевіряємо інформацію. Це можна зробити, звернувшись до банку, фінансової установи чи колекторської компанії, або онлайн в Українському  бюро кредитних історій: https://www.ubki.ua/

Зазвичай проста комунікація дає можливість з’ясувати, що сталася помилка, або хтось вказав ваш телефон/адресу/дані як контактні, а, насправді, до кредиту ви відношення не маєте.

2.Якщо інформація підтвердилася, ідіть до правоохоронних органів.

Напишіть заяву до поліції про те, що на вас був незаконно оформлено кредит. Це потрібно для фіксації факту події та внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

 

  1. Потрібно звернутися до кредитора чи колектора. Повідомте банк чи МФО про те, що ви особисто кредит не оформляли, та наведіть аргументи на вашу користь.

 

  1. Отримайте від банку завірені копії договорів про кредитування. Колектори повинні надати вам договір переуступки вашої заборгованості.

Зверніться до юриста-спеціаліста з банківського права або самостійно виявіть ознаки підробки договору.

 

  1. Переконайте банк чи фінансову установу у підробці документа. Це дасть змогу об’єднати зусилля для викриття шахрая.

 

  1. Повідомте про підробку регуляторні організації у сфері банківського сектору. Зокрема, Національний банк України. Для сфери небанківського мікрокредитування – Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Регулятор може призначити перевірку, вимагати від установ пояснень.

 

  1. Готуйте позов до суду.

 

І головне не втрачайте надію. Ось приклад успішного вирішення через суд подібної проблеми.

Тростянчанин звернувся  до суду з позовом до банку про визнання недійсним договору позики.  Свої вимоги мотивував тим, що договір з банком ніколи не укладав та не підписував.

Про те, що став жертвою шахрайської схеми, чоловік дізнався коли отримав поштою копію рішення про стягнення з нього на користь банка заборгованості за кредитним договором, укладеним в електронному вигляді шляхом реєстрації на інтернет-сайті, на суму більше ніж 20 000 грн.

Про існування такого договору йому не було відомо. Електронної пошти у нього немає, не робив жодних дій, які б підтверджували його наміри щодо отримання позики від даної фінансової установи,  вважає, що він має відносини із фінансовими шахраями, які використали копії його документів.

Чоловік із заявою звернувся до Тростянецького відділення поліції, в якій  вказав, що впродовж 2018 року невідомі йому особи, без його відома, оформили на нього кредити у різних баках України, на суму більше 30 тисяч гривень, — повідомляє прес-служба Тростянецького районного суду Сумської області.

Суд під час розгляду справи встановив, що позивач не реєструвався у інформаційно-телекомунікаційній системі банку, договір позики за допомогою електронного підпису не підписував. Доказів, які б підтверджували, що сума позики була зарахована на поточний рахунок позивача немає. Належні докази того, що із боку позивача була вчинена будь-яка дія, направлена на укладення даного договору та на отримання коштів на умовах позики суд не встановив. Суд визнав недійсним договір про надання позики, укладений між фінансово-кредитною установою та місцевим жителем.

З рішенням суду можна ознайомитися в ЄДРСР за № 588/1942/19.

Притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 183-1 КУпАП (несплата аліментів).

t_1_alimentiСумський апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу захисника особи та скасував рішення суду першої інстанції, яким жителя обласного центру було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого частиною першою статті 183-1 КУпАП (несплата аліментів).

Місцевий суд визнав чоловіка винним в тому, що починаючи з вересня минулого року він не сплачував аліменти на утримання дитини. Як результат у нього виникла заборгованість у сумі більше 21 тисячі гривень. Суд першої інстанції наклав на особу стягнення у вигляді виконання суспільно корисних робіт на строк 120 годин та стягнув на користь держави судовий збір.

У суді апеляційної інстанції адвокат, прохаючи про скасування рішення місцевого суду, наполягала на закритті провадження, оскільки її підзахисний не є батьком дитини. У якості підтвердження сторона захисту надала апеляційному суду рішення Ковпаківського районного суду м. Суми, яке вже набрало законної сили, і яким було вилучено відомості про батьківство особи з актового запису про народження дитини, на користь якої стягнуті аліменти.

Сумський апеляційний суд, зважаючи, що на день розгляду справи особа не є батьком малолітньої дитини, скасував постанову суду першої інстанції як незаконну та невмотивовану, а відповідно закрив провадження у зв’язку з відсутністю в діях особи складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 183-1 КУпАП (несплата аліментів).

Авансовий внесок у виконавчому провадженні скасовано 15.05.2019

63304820_images_9007772380 15 травня 2019 року Конституційний суд України прийняв резонансне  рішення №2-р (II)/2019 про визнання неконституційною законодавчої  норми, яка встановлює обов’язкову сплату авансового внеску для відкриття виконавчого провадження. 

 Положення частини 2 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.02.2016 року №1404-VIII втратили силу з моменту винесення рішення. До недавнього часу обов’язковою умовою початку примусового виконання судового рішення була оплата стягувачем авансового внеску, в іншому випадку «розбиратися» з боржником доводилося самостійно. Тепер Конституційний суд надає право усім охочим відкривати провадження безкоштовно. У цьому матеріалі розглянемо, що спонукало суд прийняти настільки суперечливе рішення і як воно вплине на роботу приватних виконавців в Україні.

 До рішення КСУ, відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», стягувач повинен був сплатити авансовий внесок в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову – у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати (4173 грн.) з боржника – фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати (8346 грн.) з боржника – юридичної особи. Були передбачені виключення: від сплати авансового внеску звільнялися, наприклад, державні органи. Така ситуація звісно викликала невдоволення стягувачів, яким доводилося здійснювати додаткові витрати вже після отримання судового рішення на свою користь.

Підставою відкриття конституційного провадження у справі №3-368/2018 (5259/18) стало звернення з конституційною скаргою громадянки України Хліпальскої Віри Василівни. Заявниця не мала можливості сплатити авансовий внесок, у зв’язку з чим у відкритті виконавчого провадження їй було відмовлено. Своїм рішенням відмінити авансовий внесок Конституційний Суд України очевидно має на меті захистити ті категорії населення, які не могли дозволити собі сплатити авансовий внесок, внаслідок чого рішення суду часто залишалися невиконаними. КСУ зробив висновок, що гарантований доступ до системи органів примусового виконання судових рішень є лише декларативним положенням законодавства, якщо особа, на чию користь прийнято судове рішення, не може в силу свого фінансового становища реалізувати право на виконання цього рішення в примусовому порядку.

Приймаючи рішення, Конституційний Суд України керувався основоположними принципами, встановленими ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч. ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України, які стверджують найвищою соціальною цінністю людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпеку. Також керівними при прийнятті рішення стали принципи, що проголошують верховенство права, право на справедливий судовий захист і забезпечення державою виконання судового рішення. У мотивувальній частині рішення юридичну позицію обґрунтовано тим, що обов’язкове авансування початку виконавчого провадження є перекладанням обов’язку держави забезпечувати виконання судових рішень і відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалено судове рішення. Такий фінансовий тягар забезпечувати функціонування впровадженої державою системи виконання судових рішень не гарантує доступу до цієї системи, не забезпечує у всіх випадках та за будь-яких умов повного і своєчасного виконання судового рішення, його обов’язковості.

Примітним є звернення при розгляді справи до практики Європейського суду з прав людини, яка підкреслює, що обов’язком держави є створення дієвої системи органів виконання судових рішень та забезпечення її ефективності, як в теорії, так і на практиці. Нагадаємо, що Законом України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року №606-XIV було встановлено, що витрати виконавчого провадження здійснювалися за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 3 ст. 41 Закону). Згідно з ч. 1 ст. 42 Закону №606-XIV з метою забезпечення проведення виконавчих дій стягувач міг за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу Державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини. Авансування виконавчого провадження було правом стягувача, а не обов’язком.

Шляхом виконання рішення Конституційного Суду України може стати повернення до норми Закону від 21.04.1999 року в частині фінансування виконавчого провадження за рахунок Державного бюджету України і встановлення диспозитивного порядку авансування за рахунок стягувача. Крім того, Судом зроблено висновок, що оплата авансового внеску стягувачем є допустимою за умови гарантування реального виконання судового рішення за будь-яких обставин.

Чи підвищиться рівень виконання судових рішень внаслідок визнання недійсною норми про авансування виконавчого провадження? Скоріш навпаки, це дестабілізує державних і приватних виконавців при здійсненні діяльності, що, однозначно, тільки негативно відобразиться на результатах їх роботи.

Наслідком таких нормативних змін на практиці може стати обмеження можливостей виконавців в процесі виконання судових рішень, що відповідним чином вплине на якість та своєчасність здійснення ними виконавчих дій. Обґрунтованою підставою для такого висновку є те, що витрати виконавчого провадження відшкодовуються лише після реального стягнення сум з боржника, а реалізація більшості виконавчих дій фінансується за рахунок коштів авансового внеску. Таким чином, немає коштів – немає дій.

Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2830/5 «Про встановлення видів і розмірів витрат виконавчого провадження» витрати у виконавчому провадженні здійснюються на виготовлення, пересилання документів; послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій (експертів, суб’єктів оціночної діяльності тощо), на проведення розшуку боржника, його майна або дитини, послуги перевезення, зберігання арештованого майна, оплату судового збору та інше. Як приклад, при розшуку майна боржника – фізичної особи або при перевірці наявності майна юридичної особи за даними балансу виконавець звертається до державних органів із запитами, що вимагають витрат на їх підготовку і відправку. Під час реалізації нерухомого майна або транспортного засобу боржника виконавцю необхідно залучити до виконавчого провадження оцінювача, який згідно із законодавством має право на винагороду. Зберігання арештованого транспортного засобу здійснюється на спеціальному майданчику чи стоянці за певну плату, яка включається до витрат виконавчого провадження. Саме тому внаслідок скасування авансування виконавчого провадження за відсутності або недостатнього державного фінансування виконавці не зможуть вчасно здійснювати виконавчі дії. Це в свою чергу призведе до зловживання боржником ситуацією, що склалася, до ускладнення або неможливості виконати судове рішення, зниження ефективності органів виконання судових рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 року №2136-VIII положення закону, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення. На жаль, рішенням про визнання неконституційним авансування виконавчого провадження не встановлено порядок і строк його виконання. Наприклад, не надано відстрочку виконання рішення, необхідну уповноваженому органу для підготовки і введення альтернативного порядку фінансового забезпечення органів примусового виконання рішень. Раптові зміни можуть негативно відобразитися на роботі державних і приватних виконавців у так званий перехідний період, коли авансування стягувачем відкриття нового виконавчого провадження не проводиться, державне фінансування ще відсутнє, а виконавчі дії, що вимагають витрат, необхідно здійснювати вже тут і зараз.

Сьогодні правове співтовариство України очікує відповідні законодавчі зміни і новий механізм роботи виконавчих органів. У найближчій перспективі повинен бути введений альтернативний порядок фінансування виконавчого провадження, який, швидше за все, буде повторювати правове регулювання виконавчого провадження до 2016 року. Однак, чи варто очікувати, що державного фінансування виконавчого провадження буде достатньо в умовах обмеженості фінансових ресурсів Державного бюджету України?

При цьому, сучасна політика Міністерства юстиції України спрямована на підвищення інтересу суспільства до професії приватного виконавця. На сьогодні в Єдиному реєстрі приватних виконавців зареєстровано 162 приватних виконавця, 158 з яких реально здійснюють свою діяльність. Держава зацікавлена в тому, щоб активні, освічені спеціалісти досягали високих показників роботи та підвищували рівень довіри до судової влади і суб’єктів примусового виконання рішень. Зрештою, виконавче провадження є кінцевою стадією вирішення спору в правовому полі, а високий відсоток реального виконання судових рішень є показником ефективності правової системи в цілому.

Однак чи може зацікавити фахівця професія, в якій важко реалізуватися через обмеження її можливостей, при використанні яких досягається позитивний результат. Адже, якщо рівень ефективності та результативності роботи знаходяться в прямій залежності від недостатнього фінансування, зникає будь-яка мотивація, необхідна для залучення нових фахівців. Такий порядок роботи може звести нанівець бажання фахівців працювати у сфері виконання судових рішень.

Наразі постає питання про можливість відновлення колишнього порядку повного і обов’язкового авансування стягувачем виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 5 ст. 88 Закону України «Про Конституційний Суд України» та ст. 151-2 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими, остаточними і такими, що не підлягають оскарженню. Ця імперативна норма означає неможливість оскаржити і скасувати гучне рішення, що є точкою неповернення до колишнього регулювання оплати авансового внеску. Однак, впровадження нового правового регулювання, в тому числі, щодо авансування виконавчого провадження, не суперечитиме судовому рішенню.

Згідно зі ст. 151-1 Основного Закону, Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України закону України за конституційною скаргою особи. А відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що лише на підставі клопотання про перевірку на предмет конституційності закону може бути прийняте певне рішення, а Конституційний Суд України не може бути ініціатором такої перевірки. До тих пір, поки відповідна скарга не буде подана, розглянута, прийнято рішення і зроблено юридичний висновок, законодавча норма не може бути визнана неконституційною. Але слід врахувати, що для звернення до Конституційного Суду України обов’язково має бути виконано умову п. 1 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Конституційний Суд України», а саме вичерпано всі національні засоби юридичного захисту, що, зазвичай, триває роками. Можливо, саме тому тільки через три роки застосування Закону України «Про виконавче провадження» норма ч. 2 ст. 26 Закону втратила чинність на підставі рішення Конституційного Суду України, у якого була формальна підстава для конституційного провадження – конституційна скарга.

Отже, можемо резюмувати, що рішення Конституційного Суду України, прийняте з метою забезпечити кожному стягувачеві рівні можливості для доступу до системи виконання судових рішень, поставило під загрозу зупинки функціонування самої системи. Скасування оплати авансового внеску зумовлює необхідність альтернативного способу фінансування виконавчого провадження. Оскільки обов’язок забезпечення функціонування системи органів примусового виконання судових рішень покладено на державу, таке фінансування здійснюватиметься за кошти Державного бюджету України. З огляду на це, обґрунтованим є ризик недостатнього матеріального забезпечення діяльності виконавців.

Наслідки рішення Конституційного Суду України, які офіційно спрямовані на забезпечення прав людини, є неоднозначними. Недостатність коштів для здійснення виконавчих дій є тією перешкодою, що гальмуватиме досягнення головної мети виконавчого провадження, оскільки значно обмежить можливості державних і приватних виконавців, які не зможуть повноцінно здійснювати свою діяльність. Такий порядок роботи може негативно вплинути на ефективність виконання судових рішень, яка досягається за умови своєчасної реалізації регламентованих законодавством заходів виконавчого провадження. До того ж, це може підвищити ризики корупційної складової у виконавчому провадженні, адже за таких умов виконавці потребуватимуть додаткової компенсації своїх витрат. З одного боку, Конституційний Суд України забезпечив доступність до системи органів виконання судових рішень, а з іншого – обмежив можливості реалізувати право громадян на ефективне примусове виконання рішень судів.

Відповідальність за аліментну заборгованість

Радник ЮФ INPRAXI Оксана Духовна проаналізувала нещодавні зміни щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом удосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів

Аналитика правоприменения

Не минуло й півроку, як сімейне законодавство України ознаменувалося новими серйозними змінами, що стосуються посилення відповідальності за аліментну заборгованість. Так, ще в липні 2017 року Сімейний кодекс України розпочав життя під девізом «Аліменти — власність дитини», було збільшено мінімальний розмір аліментів, надано право вибору способу стягнення, спрощено судовий процес зі стягнення аліментів.

Прийнявши Закон України № 2234-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку примусового стягнення заборгованості зі сплати аліментів» 7 грудня 2017 року, що набрав чинності минулого тижня, а саме 6 лютого 2018 року, законодавець пішов ще далі в захисті прав дитини, посиливши відповідальність батьків за невиконання ними обов’язків зі сплати аліментів, значно спростивши процес притягнення до відповідальності винних осіб.

Найбільш принципові зміни стосувалися ст. 157 Сімейного кодексу України, ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», ст. ст. 31, 183 Кодексу про адміністративні правопорушення

Тепер у разі несплати аліментів на утримання дитини, одного з подружжя, батьків або інших членів сім’ї, що призвела до виникнення заборгованості, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців із дня подання виконавчого документа до примусового виконання, орган державної виконавчої служби має право:

1) скласти протокол про вчинення боржником адміністративного правопорушення та надіслати його для розгляду до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби.

Своєю чергою, Кодекс про адміністративні правопорушення було доповнено новим видом адміністративного стягнення — суспільно корисні роботи (ст. 31-1), які на відміну від громадських робіт є платними та дають змогу боржникові шляхом їх виконання поступово погашати наявну заборгованість.

2) на вимогу стягувача протягом десяти днів видати довідку про наявність заборгованості зі сплати аліментів, що дійсна протягом одного місяця з дня її видачі.

Той із батьків, із ким за рішенням суду проживає дитина, найчастіше, із урахуванням судової практики, — це мами, скориставшись указаною довідкою державного виконавця, мають право протягом одного місяця дії цієї довідки самостійно вирішувати питання щодо тимчасового виїзду дитини за межі України з метою лікування, навчання дитини за кордоном, відпочинку.

Ця новела має надзвичайно порадувати мам, головним моментом є обізнаність прикордонників про вказані зміни та брак на кордоні перешкод у застосування вказаних законодавчих змін.

3) винести вмотивовані постанови:

3.1) про встановлення тимчасового обмеження боржника в праві виїзду за межі України;

3.2) про встановлення тимчасового обмеження боржника в праві керування транспортними засобами, крім випадків, коли таке обмеження позбавляє боржника основного законного джерела засобів для існування, необхідне у зв’язку з інвалідністю чи перебуванням на утриманні боржника осіб з інвалідністю, необхідне для проходження боржником військової служби, несення служби в АТО, або має місце розстрочення або відстрочення сплати заборгованості за аліментами;

3.3) про встановлення тимчасового обмеження боржника в праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною зброєю тощо;

3.4) про встановлення тимчасового обмеження боржника в праві полювання.

Якщо заборона батькам у праві користування зброєю чи обмеження права полювання не вбачається надзвичайно дієвою, то обмеження права на виїзд за кордон боржника й обмеження права керування транспортними засобами за спрощеною процедурою лише на підставі постанови державного виконавця повинно здобути достатній вплив на недобросовісних порушників.

Звернемося до судової практики щодо тимчасового обмеження боржників у праві виїзду за межі України, яка траплялася до внесених законодавчих змін.

Так, наприклад, із ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 7 червня 2017 року у справі № 756/7419/17 (знаходиться у відкритому доступі в ЄДРСР) слідує, щоб тимчасово обмежити особу в праві виїзду за межі України без вилучення паспортного документа донедавна необхідно було пройти такі етапи:

- стягувач звертається до державного виконавця з проханням (заявою) про винесення подання щодо тимчасового обмеження в праві виїзду за межі України з урахуванням заборгованості зі сплати аліментів, яка є;

- підготовлене державним виконавцем подання підлягає погодженню начальником відповідної державної виконавчої служби;

- звернення до суду державного виконавця з вказаним поданням;

- призначення до судового розгляду, під час якого суд з’ясовує доведення державним виконавцем фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов’язань.

Судовому розгляду в районних судах, як відомо, не притаманна особлива оперативність, тому навіть у разі декількох судових засідань (перше засідання — неявка відповідача-боржника) це могло розтягнутися до півроку, а з урахуванням підготовчих дій виконавця — й на рік, протягом якого боржник мав безперешкодну можливість залишити межі України.

Натомість нині єдиним документом, що приймається державним виконавцем, надсилається безпосередньо для виконання до Адміністрації Державної прикордонної служби України і не потребує жодних звернень до суду, а отже заощаджує стягувачу від 6 до 12 календарних місяців, є постанова державного виконавця. Вона ж згідно з п. 8 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2004 ?. ? 661-IV (з урахуванням останніх змін та доповнень від 06.02.2018) та п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» від 21.01.94 р. № 3857-XII (з урахуванням останніх змін і доповнень від 06.02.2018) є тимчасовим обмеженням у праві виїзду з України.

Отже, законодавець крок за кроком робить сімейне законодавство більш ефективним, направленим передусім на захист інтересів дітей і осіб, із якими дитина проживає.

Предприниматели могут проверить онлайн, включены ли они в план комплексных проверок

index


Запущен пилотный модуль планирования мероприятий государственного надзора (контроля). С помощью данного инструмента автоматически сформирован проект Плана осуществления комплексных мероприятий государственного надзора (контроля) на 2018 год. Проверить, включен ли конкретный субъект хозяйствования в проект, можно бесплатно и без регистрации на сайте (http://ias.brdo.com.ua/) пилотного модуля.

Судова реформа: головні новації

Юрист назвав основні новели процесуальних кодексів

Правовые известия

Голосування у Верховній Раді 3 жовтня 2017 року за прийняття в другому читанні проекту закону № 6232 «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» має стати одним із останніх та, очевидно, вирішальним етапом запровадженої в Україні судової реформи.

Найпершими кроками нової влади після Революції Гідності стали заходи щодо реформування судочинства в Україні. Ще 8 квітня 2014 року Верховна Рада прийняла Закон № 1188-VII «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», який, як вбачали його розробники, повинен був скасувати залежність суддів від владної вертикалі. Згідно з Перехідними положеннями Закону № 1188-VII із моменту набрання ним чинності всі голови судів, їх заступники та секретарі палат утратили ці посади. Нових голів судів, їх заступників та секретарів палат мають обирати збори суддів відповідного суду. Закон № 1188-VII установив короткий строк перебування на адміністративній посаді — лише один рік (раніше було 5 років), але не більше ніж два строки підряд. Загалом результати застосування Закону № 1188-VII виявилися незадовільними. Протягом 2014 року тільки 2 % суддів (167 осіб) добровільно пішли з посади на пенсію, за результатами перевиборів на адміністративні посади в більшості випадків переобраними головами судів стали «обранці» часів правління Януковича, причому частка переобраних суддів суттєво не відрізняється залежно від регіону — як то у Львові, так і на підконтрольному Україні Донбасі.

Результати першої спроби «швидкої судової реформи» показали, що реальна проблема зі станом судової гілки влади є глибшою, аніж очікувалось. У дійсності виявилось, що за часи незалежності судовий корпус перетворився в певну замкнуту «касту», яка майже не має зв’язку з громадянським суспільством, а з владними інституціями лише час від часу співпрацює, надаючи свою підтримку в принципових для влади питаннях, очікуючи натомість захист та визнання своєї особливості та недоторканості.

Віталій Правдюк

Очевидно, що в таких умовах справжня (реальна) судова реформа була б неможливою без глибинних змін як у статусі суддівської гілки влади, так і в персональному складі та порядку доступу до професії самих суддів. Автори судової реформи прийняли рішення концентрувати всі зміни навколо Верховного Суду України (ВСУ), відновивши його роль реальної найвищої судової інстанції в Україні та повністю оновивши його склад.

Прийнятий у лютому 2015 року Закон України № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» значно розширив повноваження Верховного Суду України, відновивши його право прямого перегляду рішень судів касаційної інстанції, без права вищих спеціалізованих судів Вищого господарського суду (далі — ВГСУ), Вищого адміністративного суду (далі — ВАСУ), Вищого спеціалізованого суду з кримінальних та цивільних справ (далі — ВССУ) допускати чи не допускати заяви до ВСУ. Окрім того, висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах ВСУ, стали обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, а не лише для судів. Законом 192-VIII також запроваджено інститут суддівського досьє, у якому повинна зберігатися інформація як щодо роботи кожного конкретного судді, так і щодо відповідності судді критеріям, які висуває до нього антикорупційне законодавство.

Головним етапом, стрижнем судової реформи став Конституційний Закон № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», який Верховна Рада прийняла 2 червня 2016 року. Зміни до Конституції щодо правосуддя фактично перетворили вищі спеціалізовані суди лише в підрозділи (палати) Верховного Суду. Відбувся певний обмін повноваженнями між Президентом та Парламентом: Президент утратив право формувати суди, оскільки це стало винятковою компетенцією Верховної Ради (суди утворюються та ліквідуються окремими законами), натомість Парламент утратив право призначати суддів, оскільки всіх суддів відразу безстроково призначає Президент. На перехідний період Президент зосередив у своїх руках обидві групи повноважень, оскільки право призначати суддів з’явилось у Президента відразу, а до 31 грудня 2017 року Президент продовжує тимчасово виконувати функції з утворення, реорганізації та ліквідації судів. Особливу увагу суспільства викликала також нова норма статті 131 Конституції, яка запровадила монополію адвокатури на представництво в усіх українських судах.

На виконання змін до Конституції в частині правосуддя протягом останнього року було запроваджено низку інших важливих змін:

· Одночасно зі змінами до Конституції в червні 2016 року було проголосовано за нову редакцію Закону «Про судоустрій і статус суддів», що частково позбавило суддів недоторканості, якщо їх затримано під час учинення тяжкого злочину, та було збільшено кількість підстав притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» № 1403-VIII та нової редакції Закону «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII), якими вчинено кроки, спрямовані на відновлення ефективності роботи виконавців та вперше в історії України запроваджено інститут приватних виконавців.

· У грудні 2016 року було прийнято Закон «Про Вищу Раду Правосуддя» № 1798-VIII, що запровадив новий статус ВРП, як єдиного органу з розгляду всіх питань, пов’язаних із призначенням, звільненням суддів та застосуванням до всіх суддів дисциплінарної відповідальності.

· 13 липня 2017 року було прийнято Закон «Про Конституційний Суд України» № 2136-VIII, яким було відновлено зв’язок Конституційного Суду з іншими судами в Україні, оскільки новим інститутом «конституційної скарги» встановлено право переглядати рішення, що набрали чинності, якщо вони ґрунтуються на застосуванні законів, які суперечать Конституції України.

Законопроект «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 6232 уже став рекордсменом ще до прийняття. По-перше, це найбільший за обсягом законопроект за весь час існування Верховної Ради. Три кодекси розроблено заново з нуля та викладено в одному документі, що 14 шрифтом із одинарним інтервалом займає 794 сторінки, форматом А4. По-друге, безумовно, вражають темпи, пов’язані з його розробленням та розглядом. Розроблення законопроекту було розпочато після прийняття змін до Конституції і вже через півроку, у березні 2017 року, законопроект було подано Президентом до Парламенту як невідкладний. Через три місяці після цього, 21 червня 2017 року, Верховна Рада прийняла законопроект № 6232 у першому читанні, а розгляд більш ніж двох тисяч поправок було завершено ще за три місяці, і 3 жовтня 2017 року законопроект № 6232 було прийнято в другому читанні.

Прийняття кардинально нового процесуального кодексу «з нуля» не є чимось абсолютно новим: так, у 2004 році приймався новий Цивільний процесуальний кодекс, у 2005 — Кодекс адміністративного судочинства, а в 2012 — Кримінальний процесуальний кодекс. Але ніколи три процесуальних кодекси не приймались одночасно! Згідно з текстом законопроекту № 6232 Закон набирає чинності з дня початку роботи Верховного Суду, визначеного рішенням його пленуму.

Багато з новацій, які запропоновано законопроектом № 6232 справді вражають, оскільки вони є абсолютно новими для всіх країн пострадянського простору.

· З’являються електронні доказиінформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатись, зокрема, на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (зокрема, у мережі Інтернет). Тобто інформація з сайтів Інтернету тепер може бути доказом в суді.

· Обов’язковою стає не лише аудіо-, а й відеофіксація судового процесу, за клопотанням сторони суд забезпечує відеотрансляцію процесу. Таким чином клієнт тепер зможе не виходячи з дому за чашкою кави спостерігати, як захищають його інтереси в суді за кількасот, а то й тисяч кілометрів від нього. Існують сумніви стосовно технічної можливості виконання такого транслювання найближчим часом.

· Електронний суд. Запроваджується надсилання електронних повісток за допомогою e-mail або СМС-повідомлень. З’являється можливість подавати процесуальні документи до суду та ознайомитися з матеріалами справи через Інтернет. Під час відкриття справи суддя в ухвалі зазначає веб-адресу сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію зі справи, що розглядається.

· Упроваджується судова медіація, як окремий закритий процес досягнення згоди між сторонами за участю судді, коли суддя окремо та закрито спілкується з обома сторонами та шукає можливість досягнення між ними згоди.

· Визнається правопорушенням «зловживання процесуальними правами». За подання одночасно кількох позовів чи безпідставне оголошення висновку судді санкцією може стати не лише відмова у прийнятті позову чи задоволення клопотання, а й прямий штраф безпосередньо тієї особи, яка вчинила відповідну дію.

С 2019 года вводится накопительная пенсионная система

Кабмин утвердил план по введению накопительной системы общеобязательного пенсионного страхования

Правовые известия

Правительство запланировало до конца 2018 года разработать и внести в Парламент ряд законопроектов о введении накопительной системы пенсионного страхования.

Внедрение накопительной системы пенсионного страхования предусмотрено пенсионной реформой, которая сегодня, 11 октября, вступила в силу.

Согласно Закону «О внесении изменений в некоторые законодательные акты Украины относительно повышения пенсий» перечисление страховых взносов в накопительную систему пенсионного страхования вводится с 1 января 2019 года.

Участниками накопительной системы являются лица, которые по состоянию на 1 января 2019 года подлежат общеобязательному государственному пенсионному страхованию.

Застрахованные лица, которым на 1 января 2019 года осталось менее 10 лет до достижения пенсионного возраста, имеют право принять решение не уплачивать страховые взносы в накопительную систему пенсионного страхования, а лица, достигшие пенсионного возраста, не могут быть плательщиками страховых взносов в накопительный фонд.

Соответствующий план мер по введению накопительной системы общеобязательного государственного пенсионного страхования на 2017 — 2019 годы утвержден на заседании Правительства сегодня, 11 октября.

Зарегистрировать брак можно в центрах предоставления админуслуг

Зарегистрировать брак можно в центрах предоставления админуслуг

17:35 11.10.17
Расширен перечень услуг, предоставляемых ЦПАУ

Правовые известия

Кабмин расширил перечень услуг, которые украинцы смогут получить в центрах предоставления административных услуг.

Теперь в ЦПАУ можно:

- получить водительское удостоверение;

- зарегистрировать транспортное средство;

- зарегистрировать акт гражданского состояния (в том числе — брак);

- получить разрешение на использование труда иностранцев;

- получить услуги социальной сферы.

Данные услуги должны появиться в ЦПАУ всех регионов. Всего Минэкономразвития рекомендует центрам предоставлять 106 админуслуг.

Перечень услуг, предоставляемых ЦПАУ, обновлен распоряжением Кабмина от 11 октября 2017 г.